Ти пам'ятаєш дівчинку, що плаче,
Присівши на хрусткий вечірній сніг?
Печаль, така нестримна і гаряча,
Котилась по щоках тобі до ніг…
А ти не поспішав її втішати –
Вдихав у душу цигарковий дим.
(Кому потрібні ці жорстокі жарти,
Над всім, що називається святим?).
А зараз вона дивиться у вічі,
Така наївна, віддана, твоя…
А ти й не знаєш, що не раз, не двічі,
В її сльозах цвіло твоє ім'я.
А ти й не знаєш, як багато значень
Для неї мають всі слова твої…
Ти пам'ятаєш дівчинку, що плаче?
Іще не пізно. Обійми її!
Комментариев нет:
Отправить комментарий