Моя Осінь

Кленове листя стрімко падало на землю, блакитне небо різало сітківку ока, а тепле повітря додавало терпкуватого присмаку цій атмосфері. Золоті тротуари манили своєю ошатністю, і навіть вперті дощі не могли зруйнувати цієї картини.

На вулиці глибока осінь, а я все ще досі не можу втамувати біль, який однозначно страшніший за зубний чи головний. Напевне, увесь цей час я відчайдушно подавлювала його у собі, а кохання було просто навязливою ідеєю. Напротязі багатьох місяців я знала, що непотрібна йому, я чула слова дорікань, ловила пориви злості та брудні насмішки. Моя крихка душа постійно страждала, кричала від образи та нерозуміння, а інколи просто тихо плакала під ритм сумного дощу. Та тепер я уже чітко зрозуміла, що постійно помилялась, винуючи себе або ж його. Шукаючи якогось пояснення, порпаючись у своїй свідомості, я лише втрачала час. Такий дорогоцінний, необхідний та швидкоплинний. Моя впертість затьмарила мій розум та забруднила серце. Кожного дня я занурювалась у бруд наших непорозумінь з надією знайти там щось світле. Та світлим могло бути лише кохання, якого у нас не було. Не було у нього. Та я й не можу звинувачувати його у цьому. І все ж найкращі моменти осені - пов"язані з ним. Впевнена, що для когось він зовсім не такий, яким бачила його я. Я знаю, що кохаючи, він віддає усього себе, готовий на все. Навіть я бачила в його очах чисте тепло, відчувала у його руках невимовну ніжність, а в губах - солодку пристрасть. Він робив помилку за помилкою, та я прощала його. Хоча все ж, найбільша помилка була моя. Я помилялась, вважаючи, що можу тримати його. Він - не мій, і ніколи ним не був. І не буде, це я вже знаю напевне. 

І тепер, коли знову настане золота тепла осінь, я просто буду посміхаючись згадувати його.С.П. (с)Nataly

Ідучи пустелею розчарувань, ти так жадібно п"єш мою любов. Мабуть, тільки вона може повністю втамувати твою спрагу. Мабуть, лише моє безмежне кохання може окрилити тебе. А я...я просто залишаюся наодинці зі своєю опустілою душею. Я дарую тобі усю себе, не чекаючи від тебе самовіддачі. Я-твоя. К.К.(c)Yours Nataly.

Мабуть, недарма я тепер кожного ранку згадую тебе - такого ніжного, солодкого та невимовно жорстокого. Прокидаючись у своєму холодному ліжку, постійно мрію відчути дотик твоїх пальців на своєму лиці, насолодитися твоїм ароматом, поцілувати твої оченята. Та усе, що у мене залишилося тепер - це тільки мрії. І разом з цими мріями розпочалось моє нове життя. Життя без тебе.

25-09-2011


Опустивши очі на підлогу, я невідривно дивилась в нікуди. Думки переповнювали голову, ранкове недомагання не залишало мене у спокої, а серце десь глибоко у діафрагмі безупинно колотилося та нило від болі. (Я так відверто бажаю, щоб воно хоч на хвилинку зупинилося, заспокоїлося та позбавило мене страждань.)
Знадвору почувся жахливий крик. Зграя собак терзала маленьке цуценя, яке як немовля *плакало та шукало прихисту. Злорадні пси рвали тіло собаченяти на шматки. Саме так і ти розтерзав мою душу, яку я так необачно подарувала тобі. Крик припинився. З вікна свого пятого поверху я побачила молодого чоловіка, який рятував невинне створіння. Важко повірити, що на світі залишилися люди, яких обходить реальність інших. Чолов"яга взяв цуценя на руки, немов новонароджене дитя, та зник у глибині вулиці. Життя врятовано. Та, на жаль, не моє.

Стрілки годинника на стіні вперто крокували вперед. З кожною секундою біль у моєму серці притуплювався. І так щодня. Дай мені ще трохи часу, і повір, моє закам"яніле кохання уже не буде турбувати тебе. 

Стара кімната виглядала такою побитою і нещасною. Навіть могутні стіни були просякнуті депресією та жалем. Тому, щоразу повертаючись додому, нова доза відчаю очікувала мене за дверима. За останні декілька тижнів я уже змирилася з цим, а залишилась покладатися лише на вічний час. Здавалося, що я маю повне право розраховувати на нього, ніби він переді мною у безмежному боргу.
Сон ішов за мною по п"ятам ще і з самого ранку. Цієї ж ночі він відчайдушно покинув мене наодинці із алкоголем та сигаретами, а ще із нестерпними роздумами про тебе. Наздогнавши мене опівдні, він взяв мене у свій полон. Та я і не сперечалася. Міцно зімкнувши очі, я віддалася на поталу сну з надією на те, що він мені подарує тебе.С.П.(с)Nataly

Вечірній сонет

Вечір набирав обертів. Рожевий захід наполегливо огортав дахи будинків своєю пеленою, небо набирало кровавого наливу, та й сама атмосфера на вулиці була багатообіцяючою. Здається, уже все повітря пропахло дорогою випивкою та сигаретами, а розмаїття довгоногих красунь бавило очі. Шатенки, блондинки, брюнетки, фарбовані та натуральні, з шовковистим волоссям та вишуканими зачісками, на височенних шпильках та у коротких сукнях солодко шепотіли "Візьми...". Молодим кавалерам, як і зазвичай, варто було лише вибрати та посміхнутися. (Постійно дивуюсь як юнакам це вдається, адже відсутність шарму - очевидна).
Молода дівчина, приємної зовнішності спостерігала за цим усім. Музика отруювала барабанні перетинки, проте чомусь саме у той момент її це не хвилювало. Застарілий "клубняк" лунав повз її думки, а внутрішні демони роздирали її невинну душу. Погляд мимовільно затримався на парі, яка виглядала цілком закохано. Хлопець ніжно цілував вушко своєї спутниці, а та невпевненно посміхалася. Таємна спостерігачка перевела подих, заздрісно зітхнула та повернулася до чергового бокалу мигдального вина. Її улюбленого. Кроваво-червоного. Останній бокал був надзвичайно п"янким та солодким. Мабуть, те ж саме серце, яке стікаючи кров"ю тонуло на дні дурманної склянки, надавало випивці неймовірного смаку. Дівчина із жадністю випила останні краплі свого серця та закурила. Тютюновий дим вдарив у голову і гостре сп"яніння не змусило чекати.
Прокинувшись зранку у чужому ліжку з малознайомим чоловіком, дівчина не нервувала. Вона не хвилювалася, не плакала і навіть не картала себе. Нашвидкоруч одягнулася, заколола розтріпане темне волосся та, не прощаючись, впевнено попрямувала до виходу.
Прийшовши додому, брюнетка не зронила ні слова зі своїх п"янких вуст. Головний біль невпинно пульсував у скронях. Проте тепер вона не відчувала болю, який раніше так гостро ядрив її серце. Точніше, вона не відчувала нічого. І тепер вона не зронить ні каплі сльози зі своїх повік, тому що серце її лежить десь глибоко на дні бокалу з кроваво-червоним вином.

Зачарована тобою

Я віднайду тебе у світі тіней,
Звільню від болю і жалю,
Бо час з тобою швидко плине,
Коли ми разом у раю.

Лиш ти даруєш мені крила
Й надію, сповнену вогнем.
Це ти - моя священна мрія,
Яку шукаю день за днем.
(с) Natalie
 

Не раз їй доводилося спостерігати за ним. Такий впевнений, гордий та надзвичайно заворожуючий, він вкотре проходив повз неї. Його чарівність не мала меж, а її невпевненість важким тягарем осідала на дно душі та не давала ступити і кроку. Здавалося б, що вона не раз піймала його погляд на своїх ключицях, або ж навіть усмішку, адресовану не тій. В такі моменти задумуєшся про недосконалість форми губ або ж про незграбність рухів, і навіть проклинаєш свій колір очей, який перед тобою ні чим не завинив.
А він спокійно сидів за сусіднім столиком. І тоді вона ще не знала, що увечері він просто дивиться на зорі та п`є свій улюблений чорний чай з молоком. Вона не знала, що він прекрасно танцює вальс, а по ранках співає у душі. І вона навіть не здогадувалась, що усе те, чого він найбільше жадає у своєму житті, сидить за сусіднім столиком і так невпевнено зачаровує його.В.М.(c)Nataly

Моєму найбільшому щастю

Тепер уже важко пригадати безтурботні дні, наповнені щастям та сміхом. Оті найщасливіші хвилини життя, невинні та позбалені якогось сенсу. Оті секунди, повні безглуздого сміху та рожевих мрій. Оте дитинство, в якому ми загубили свою чистоту та любов. Далеке, минувше і таке жадане.
Дивлячись на нього, я постійно намагаюсь пригадати себе. Ще таку квітучу та ніжну, тендітну та крихітну. Таку маленьку та всіма обожнювану. Здається, що тепер ніколи не буваю такою. Лише з ним - з моїм крихітним щастям, біля якого мої груди наповнюються весною. Його леліють та пестять, немов найбільший скарб у світі. Його просто кохають.
І тепер, топтаючи асфальт розчарувань,я розумію, що найщиріше що є у нашому житті - це наше дитинство, у якому ми так безглуздо втратили свою совість...Р.Я.(с)Nataly

А весна відкривала свої обійми...

 Чи знайомий вам запах весни? Яблуневий цвіт мрійливо літає у повітрі, а свіжість чепурних трав дарує відчуття свободи та безмежного щастя. Пухнасті білі ромашки досконало доповнюють цю ідилію, і здавалося б, що ніщо у світі не може зруйнувати її.
Того чудового весняного ранку він знову сидів біля її ліжка та не привертав до себе ніякої уваги. Увесь цей час він невпевнено тримав її руку. Зморшкувате лице жінки, немов заклякло у спокої…
Люди у білих халатах постійно метушилися у кімнаті, тому чоловікові так важко було зібрати усі думки до купи. Годинник на стіні також не давав йому спокою. Його цокотіння нахабно нагадувало про швидкоплинність часу та промайнувше життя. Вкотре стискаючи її руку, чоловік намагався зануритися у спогади…
Теплий весняний ранок іронічно набирав обертів. Ніжні промінці сонця лоскотали повіки та мимовільно викликали посмішку. Таку дитячу, щиру та живу.
У кінці вулиці виднілася молода пара. Таких людей помічаєш відразу:безтурботні, щасливі та такі закохані. Проте помітно було і те, що попри усю радість та сміх, хлопець неабияк нервував. Причиною тому, мабуть, була золота каблучка у кишені, яка ще із самого рання не давала йому спокою.
Невпевнено тримаючи руку коханої, юнак різко зупинився… Було уже неважливо, що він став не на те коліно, сказав трохи не ті слова та й поцілував наречену якось невміло. Ядром усього моменту є віддане «так»…та щасливий блиск у їхніх очах.
Роздуми перервало важке тупотіння лікарів, які так відчайдушно боролися за чиєсь життя… знову.
Іноді так важко осягнути усю складність нашої дійсності. Абсолютно незрозуміло чому одні люди йдуть, а інші залишаються. Неможливо зрозуміти і те, як один день може поєднати такий щасливий ранок та такий кривавий вечір. Вечір, у який розбиваються усі мрії та сподівання. Вечір, який в одну мить перевертає світ, псує долі та забирає життя…
Саме у такий вечір згасло дві душі. Лише незагоєні рани нагадують про ту страшну катастрофу. Лише її двадцятирічна кома не дає йому покинути цей світ. Лише невимовне кохання до неї, уже не дівчини, але все ж тої жінки, яку він так невпевнено тримав за руку, не відпускало його.
Двадцять років він був для неї ангелом, який своїми слізьми розгладжував її дрібні зморшки та приховував нитки сивини. І лише золота каблучка на руці цієї жінки дає йому змогу повернутися у той теплий весняний ранок, коли яблуневий цвіт дурманив своїм солодом, а кохання п’янило їх загублені душі.

Мабуть, варто щиро посміхнутися та забути усі образи. Я уже втратила надію на те, що ми будемо разом. Забула про ті дні, коли ти дарував мені тепло, та стерла зі своєї пам"яті твій ніжний погляд. Боляче, бо ж моя маленька мрія про наше щастя тріснула як бите скло...яке навіть склеївшись уже ніколи не буде таким прозорим та чистим. Такими уже не будуть і наші почуття.

Я зуміла побороти свою дитячу злість та п"яну ненависть, і навіть (переконую себе) подавила любов до тебе, яка так зловісно засіла у моєму серці.

І тепер усе що у мене залишилося...це три тижні ласкавого літа, у яке я так бажаю поринути з головою.  К.К.(с)Nataly  

Я втомилася топити біль. Ти мене зламав.

За що я люблю алкоголь? За емоції. Емоції, які я вже давно подавлюю в собі: любов, ненависть, злість. На тверезу голову вони байдужі всім, а тим паче мені. На п"яну - всім ще більш байдужі, крім мене. К.К.(c)Nataly

Алкоголь не помогает решать проблемы. Впрочем, и у молока тот же эффект.©

Важкий ранок знову б"є в голову, і навіть чашка улюбленої кави з молоком не може врятувати мій настрій. Здається, що місцевий годинник ніколи не зупиниться і його дзвін все ж таки виведе мене із себе. І навіть сонце, яке зазвичай дарує мені ейфорію, сьогодні якесь нещире та брудне. Свіже тату незвично красується на моєму зап"ястку, проте надпис "Only Hope" вселяє найкращі почуття та надію. Недарма ж я звикла покладатися саме на неї. Проте, останнім часом ця надія все гасне та гасне. І навіть переконання моєї улюбленої блондинки не дають мені відчувати себе впевнено...

Подруга Водолей, или Все мужчины общие

Заглянув в астрологический календарь, ты вдруг поняла, что твоя лучшая подружка, по знаку зодиака Водолей. Как женщине умной и предусмотрительной, следует сразу обезопасить себя и своего мужчину от каких-либо негативных проявлений Вашей искренней и нежной женской дружбы, и продолжить удобные вам обеим отношения.

В принципе Водолейка, не самый плохой выбор на роль подружки. Ты точно знаешь, что всегда можешь занять у нее денег, и вернуть когда получится. Так же водная повелительница может всегда оказать тебе маленькие услуги, не требующие от нее особых эмоциональных, временных или денежных затрат. Через нее можно решить множество не решаемых проблем, потому что круг общения Водолеек обычно настолько широк, что на каждый вопрос найдет человек, знающий верный ответ.

К нематериальным благам в этом тандеме можно отнести то, что Водолейкам чужды сплетни. Они им просто неинтересны. Если уж через твою «жидкостьлюбивую» поверенную что-то и было вынесено в массы, то скорее всего, ты просто забыла уточнить, что это является секретом. Потому, такой приятельнице можно пожаловаться и быть уверенной в том, что информация не разбежится и не растечется, как вешние воды. Есть в «февральских» женщинах и философская нотка. Подружка-Водолей поймет тебя, даже если твой «грех» осудят все остальные… и дело тут даже не в том, что ее доброта и чуткость сильны – просто она сама такая! Женщина-Водолей, может любой свой даже очень неприглядный грешок представить, как единственное верное решение. И все, кто ее трактовку события услышит – будут уверенны, что этот поступок был правильным, и она на него всякое моральное право имела.

Потому, ежели с володейской натурой дружишь, пристально отслеживай всякие даже тоненькие намеки и кивки в сторону твоего мужчины. Для женщины-Водолея, все мужчины общие!!! Это один из главных постулатов ее философского существования. Попробовать твоего мужчину ей просто интересно. Такой у них, у Водолеев уровень познания, кстати, что у мужчин, что у женщин! Знак-то в принципе – это мужской, потому, твою водолейскую подружку, мужчины, и твой тоже, воспринимают как своего парня, с которым можно и водки выпить, и про женщин поговорить, и в жилетку на ее груди третьего размера поплакаться. Она и поймет, и утешит, а с утра еще и разбудит и домой отправит. В общем, подружка идеальная – для мужчины!!!

Чтобы такая мелочь, как редкие постельные отношения с твоим мужчиной, дружбу вашу не омрачали, предохранись от этой неприятности заранее. Окажи ей парочку довольно серьезных услуг, после этого, заложенное в ней отвращение к предательству начнет работать в полную силу. И тогда, мужчина твой, даже если интерес и представит, все равно будет записан в существа пола среднего, а значит, Водолейка на него и не взглянет. Дружи, но не задруживайся!

І кожен раз, коли я розправляю свої крила і лечу на зустріч коханню, знайдеться якесь падло, яке все зіпсує.©

Кожного вечора, падаючи в обійми свого ліжечка, я не можу спокійно зімкнути очі. Якісь безглузді, проте надзвичайно життєві, роздуми не дають мені спокою. Буває, я думаю про нову сукню або ж пару дорогих черевичків, думаю про дитинство, про кар"єру, про пляж, про фрукти і навіть про "Green Piece". Та вчора я думала про тебе. О, не поспішай заливатися солодкою гординею. Вчора я думала про тебе як про найбезчестнішу, найогиднішу та (м"ягко кажучи) найнеосвіченішу істоту на Землі. З кожною хвилиною своїх роздумів я все більше дивувалася твоїй самовпевненості та безхарактерності. 

Невже ти думаєш, що маєш безпосереднє право маніпулювати моєю душею та тілом? Вважаєш, що пограючись зі мною, можна так легко викинути? І спогади...і любов, яка, більш за все, також іграшкова. Для тебе. 

Не хочу далі вдаватися до банальностей. Просто кожен, такий як ти, ламає чужі душі. І коли ти захочеш чогось більшого, ніж "іграшкова любов", тобі вже не буде кому це подарувати.

А ти пам"ятаєш ті часи, коли ми дивилися багатосерійні серіали, колекціонували плакати зірок, а також дзвонили один одному на ейс-енд-бейс, розмовляючи тільки по дві секунди (бо ж далі платно)?

Ті часи, коли я любила тебе.

Твоя лучшая подруга. Кто она?

• это та, которая с тобой, когда ты радуешься, что влюбилась и когда плачешь, потому что он не позвонил;

• это та, которой всё равно, куда ты позовёшь её на свой день рождения- в пиццерию или дорогой ресторан;

• это та, которая честно скажет, что платье не очень, а не будет делать вид, что ты в нём сногсшибательна, а про себя думать: "Давай покупай этот мешок";

• это та, гуляя с которой ты думаешь: "Как хорошо, что мы ОБЕ красотки";
• это та, которая смеётся  над твоей шуткой, даже если остальные не поняли юмора;

• это та, которой можно позвонить среди ночи только потому, что тебе не хочется спать и
всякие разные мысли лезут в голову;

• это та, с которой мечтаешь, что у вас будет большой дом на 2 семьи, классные мужья, по 5 детей и куча маленьких собачек;

• это та, которой ты рассказываешь ВСЁ-ВСЁ-ВСЁ… и даже больше;

• это та, которая знает, что ты скажешь ещё до того, как ты открыла рот;

• это та, которая считает тебя самой красивой, несмотря на то, что видела тебя , не накрашенную, растрёпанную и злую;

• это та, с которой ты и в огонь и в воду и в медные трубы;
• это та, с которой ты покоришь весь мир.

Вино из одуванчиков©

Весенним утром я проснусь и вновь пойму что ты не рядом.
 Ты скажешь: "Больше не вернусь".  Да, знаю, я тебе ненада. 
И сново нежные слова твои я ночью вспоминаю.
Я все же здесь, я жду тебя, и с пылкой болью понимаю, 
Что буду вечно помнить дни, когда весна для нас играла.
 Там где-то были только мы, но это все тебе ненада... 
"Тебя я вечно буду ждать" - слова безумства, безрассудка.
Я буду просто умирать, меня убьет любови чувство.
И вот я сново напишу незабываемые строки.
Ты знаешь, я тебя люблю...
Но почему-то, одиноко.

(с) Nataly

Вино из одуванчиков. Эти слова — точно лето на языке. Вино из одуванчиков — пойманное и закупоренное в бутылки лето. То, наше, сладкое лето, которое мы пили из горла. Которым мы так страстно наслаждались, забыв о времени. О котором мы так быстро забыли, вернувшись к серому контрасту. Забыли мы, забыли люди, но помнит вечная история. И где-то точно в капилярах сердца живет то сладостное, немного с терпким привкусом, лето. Те 13 недель, 91 день, 2191 часов, 131490 минут и 7889400 секунд всегда будут стучать в ритм с моим сердцебиением, которое сложно услышать, но можно почувствовать... И с проблеском первых лучей нежного солнца, с легким бризом и ласковым ароматом моё сердце будет стучать все чаще, и вместе с ним мои воспоминания. О нашем лете. В котором я так отчаянно потерялась.

Тепер я твій голуб...

Ні з чим не можу порівняти величний світ крилатого птаха. Здається, ніби йому все досяжно: і воля почуттів, і запах вітру...

А я...я просто була білим голубом. Та вистріл твоїх вуст підбив мені крило. Вистріл мовчання, байдужості та зради скинув мене із небес на землю. І я летіла з болем, та впавши не розбилась... Ти закував мене у штучний світ, де навіть повітря здавалося фальшивим. Моє небесно-біле пір”я загрузло у болоті, в брудові та млі. І як я тільки не старалася це змити... Все марно. Тепер я завжди буду чорним птахом, й злетіти зможу лиш на рівні пустих дахів й горищ, де повно таких же бездомних чорних голубів, як я.

І промокаючи під дощем сліз, в надії хоч би трішки стати чистішою, я буду повторювати твоє ім”я... (с) Nataly