Інколи я наївно думаю про те, що ти  назавжди залишишся зі мною...Ти не будеш обіймати мене, пригортати до себе...Я чутиму від тебе лише сухе "привіт". Але я буду відчувати твою присутність у своїх снах і мріях. Як маленька довірлива дівчинка я буду надіятись, що ти ніколи не покинеш мене, але одного разу ти просто підеш. І тоді я зрозумію що у мене навіть фотокартки твоєї не було. Тоді у мене залишаться лише солодкі спогади, які з часом стануть нікому не потрібні. Мабуть, все ще досі люблю тебе. Але я це переживу.

Солодкі пянкі вуста шепотіли мені "Я кохаю тебе". І здавалося, що ніщо у світі не може зрівнятися з величністю цих слів. І навіть твій фальшивий, та й іноді брудний акцент не міг зруйнувати краси тієї миті. В такий момент все ідеально: твоє хвилювання, моє тремтіння і недосконале синє небо, яке немов на зло у цей вечір закутало чарівні зорі у свої обійми. І усе було б зіпсовано, якби ти повів мене у дорогий ресторан або у фешенебельний готель. В таких місцях відчуття заплямовуються, втрачається глибина почуттів та зміст думок. Дорога штучність руйнує усе. А я так люблю твою невпевненість, а іноді навіть сором"язливість, яка так по-дитячому збуджує мене, викликає посмішку та відкриває моє серце. Я хочу лише твого несміливого погляду та випадкових дотиків. Але усе що у мене є, це лише кривавий захід сонця, у якому я уже давно втратила твої солодкі і п"янкі вуста, які шепотіли мені "Я кохаю тебе"...(с) Nataly

Не залишай мене одну,
не залишай мене надовго,
з тобою біди і тривоги
я в мить коротку оберну,
не залишай, не залишай мене одну.

Не залишай на самоті
з отими хижими думками,
своїми дужими руками
укрий мене і захисти,
не залишай, не залишай на самоті.

Не залишай мене одну,
поки громи кривавлять небо,
стою під зливою без тебе,
укрий мене і заховай,
не залишай мене одну, не залишай.

Не залишай мене одну!
Нестерпна темрява розлуки
штовхне в чужі нелюбі руки,
укрий мене і заховай,
не залишай мене одну, не залишай.

Леся Романчук, Роман "Не залишай..."

Ти пам'ятаєш дівчинку, що плаче,

Присівши на хрусткий вечірній сніг?

Печаль, така нестримна і гаряча,

Котилась по щоках тобі до ніг…

А ти не поспішав її втішати –

Вдихав у душу цигарковий дим.

(Кому потрібні ці жорстокі жарти,

Над всім, що називається святим?).

А зараз вона дивиться у вічі,

Така наївна, віддана, твоя…

А ти й не знаєш, що не раз, не двічі,

В її сльозах цвіло твоє ім'я.

А ти й не знаєш, як багато значень

Для неї мають всі слова твої…

Ти пам'ятаєш дівчинку, що плаче?

Іще не пізно. Обійми її!

“At this moment there are 6,470,818,671 people in the world. Some are running scared. Some are coming home. Some tell lies to make it through the day; others are just now facing the truth. Some are evil men at war with good, and some are good struggling with evil. Six billion people in the world, six billion souls. And sometimes...all you need is one.”

— Peyton Elizabeth Scott

Як жорстоко зіграла доля, забравши у нас нашу дівчинку...7 жовтня пішла з життя Суслєнко Юлія - хороша подруга, одногрупниця...за рік вона стала нашою сім'єю. Так незвично прокидатися зранку і не чути її голосу, не бачити її посмішки... Боляче дивитись на залишені речі. Важко пережити втрату. Ця людина раділа життю, а коли його нагло відібрали в неї - вона гірко плакала дощем. Нам її не вистачає, але надіємось, що її дуща спочиває на небесах. Вічна тобі память, наша рідненька...Сумуємо, любимо, памятаємо.

Наш понеділок

Завжди дивувалася, як вміло доля грає нашими життями: зведе і погубить, закохає і розлучить... Ще досі памятаю той ранок, коли я солодко заснула на твоїх грудях, здавалось би на декілька хвилин. Пройшли ж години. Недарма ж кажуть, що хвилини щастя летять непомітно.  Як солодко цілувати твої руки, слухати твій кумедний акцент і милі балачки про сніданок в ліжко. Я дурію від твого холодного дотику по моєму гарячому тілі, шаленого серцебиття і важкого дихання, від твоїх рваних поцілунків (кожен з яких, неначе останній) і впевнених поглядів. Ти - особливий, не такий як всі. Для когось - дивний, для мене - ідеальний. Всеодно мій.

"Люблю прокидатись під твій погляд в наш понеділок".

Одного разу в злободенну днину..)

Заплутуюсь, роблю безглузді вчинки,
Скандалю і кричу, чи просто плачу.
Буває, що сміюся без зупинки,
Бува, що маю і похмуру вдачу.
Я інколи обманюю, лукавлю,
А інколи...душа як крапля чиста.
Нерідко на руках ненависть бавлю,
А деколи любов гріє привітна.
Я не завжди буваю щиро вірна,
Подекуди буваю навіть люта.
Але почас словам дарую ніжність ,
Хоча й не знаю радість це чи мука.
Ти знаєш, я буваю милосердна...
В обіймах я прощаю всі незгоди.
Буваю і задумлива, інертна...
Та це вже все залежить від погоди.
Покірна, скромна, щедра і терпляча,
Ласкава, мудра, праведна, надійна.
Буваю при гріхах твоїх "незряча",
Буваю, наче буревій "спокійна".
Я можу бути вдячна і не дуже,
Я можу все життя тобі віддати.
Та ти не забувай, мій милий друже,
Що можу й в прірву я тебе забрати.
Я - жінка! Я - цариця! Я - лілея!
Я той вогонь, що палить тобі душу.
Краса моя не для розлугого плебея,
Свій сан в житті я гордо нести мушу.
Я - вільна й горда, добра і ранима,
Шляхетна, богобійна, і смілива.
Та все ж є істина одна неспопелима:
Без чоловіка я - дешева одежина.(c)Nataly

Буденний ранок палко ломить вікна,

І в сотий раз я згадую тебе.

Мені вже навіть в морі стало мілко,

Усе життя у марноту пливе.

Боюся відшукати в хвилях вулиць

Я погляд твій, що спопеляє мітко.

Невже кохання вік моїх торкнулось?

Задумалась...і в серці стало гірко.

Себе я день за днем картаю тихо.

Коли вже згасне ця холодна днина?

Для мене ця любов, як справжнє лихо.

І ти вже не моя прерогатива.(с) Nataly

Люблю дивитись у заплакане вікно. Краплі дощу перелякано бігають по склу, наче хочуть мені щось сказати...я іх не розумію, тому просто думаю про свое.
В таку погоду відчуваеш себе практично беззахисною, і лише тепла ковдра надае прихисток. Такого ранку хочеться лише пити гарячий шоколад і дивитися хороший фільм, - все ж старий добрий кінематограф не зрадить ніколи.
В ідеалі - цей день варто провести не в обіймах ковдри, а в обіймах коханоі людини. Тож...ідеального вам дня)

(c)Belinda

Это будет холодная осень.
Представляешь, дыхание пряча,
Ты идёшь по продрогшей аллее.
А когда я умру, ты заплачешь?
Это будет прекрасное утро.
Утром кто-то тебя поцелует,
Только я буду гордой, как будто
Тот, кто умер, совсем не ревнует.
Это будет совсем понедельник –
Не люблю понедельники с детства,
Целый день ты проходишь бездельник,
Будешь путать и цели, и средства.
Обстоятельства — гаже не скажешь,
Ни одной разрешённой задачи.
Ты устал от обыденной лажи,
Ну а я… умерла. Ты заплачешь?
Застоявшаяся радость — в детях,
В телевизоре, в кухне за плиткой.
Мой счастливый, я путалась в сетях,
И вот — нет этой гордой улитки.
Все амбиции, видишь, спасли ли?
Искололась и алкоголичка?
Нет, с тобою и врозь мы же — жили,
Только я прогорела, как спичка.
Ты заплачешь и выйдешь из дома,
Остановится сердце? Едва ли,
Никогда не узнавшие, кто мы,
Мы не любим, чтоб нас узнавали.
Ты навзрыд, на коленки, к вокзалу
Побежишь, задымишь сигаретой,
Почему же тебе не сказали,
Что навеки закончилось лето?
Позвонишь — недоступна, разбилась
Или просто не стало со скуки,
Не проверивший, что же случилось,
Ты в бессилье заламывать руки
Станешь. Скажут: «а кем приходились?»
Замолчишь и сломается датчик.
И какие мечты там не сбылись,
Разве важно?.. Конечно, заплачешь.
Вот за это, почти и не помня,
Ненавижу тебя, ненавижу,
СладкогОлосный, выдранный с корнем,
На кого-то зачем-то обижен.
Не пускаешь меня, не пускаешь,
Умереть и забыть не пускаешь,
Не поёшь меня, не презираешь,
Только жадно глазами читаешь.
Это будет холодная осень.
Тёплой осени больше не будет.
Только я буду знать, эта проседь — обо мне.
И меня не забудет.
Да, когда я умру — ты заплачешь
И поймёшь, каково расставаться.
Только, взрослый и глупый мой мальчик,
Обещай и тогда — не сдаваться.

О чем ты думаешь, когда ложишься спать?
Я — о тебе и чуточку о вечном...
О том, что в этом мире быстротечном
нас друг у друга не похитить, не отнять.

Ещё о том, что я рискую полюбить.
Безвременно, без писем и конвертов.
Без слов признаний, дневников, моментов,
в которых вместе не мечтать... не ждать... не быть.

О чем ты думаешь, какие снятся сны?
Я — снов не вижу... погружаюсь в бездну
попыток урезонить бесполезность
моих желаний с монограммой «только ты».

Зачем пишу, грущу, придумываю «нас»?
Ты для меня хмельной глоток абсента.
А я... /обрыв раздумий киноленты./
О чем ты думаешь?... Я — о тебе сейчас.

Ранок почався важко...4 години сну давалися в знаки, а проливний дощ дратував своєю набридливістю. Проте приємні обставини та (як би там не було) веселі спогади про вчорашнє згладжували ситуацію. Вразивши саму себе своєю неадекватністю (не в самому погано значенні цього слова) я вирішила прогулятися. Під дощем, звичайно. Безупинно мокнувши, я не думала про романтичні поцілунки під дощем...ну знаєте, каплі дощу спадають по губам і все таке...ну, загалом, я ніразу про це не думала). Обдумуючи свої вчинки, вирішила шо в кожного буває всіляке в житті і інколи зробити шось бездумне - не означає "кінець світу") Отож, дійшовши до такого висновку, я вже доходила і до дому Малої. Залишалося буквально 5 хвилин до омріяного місця прибуття, але тут я почула нявкання. Бідний котисько (до тебе, Юра, це немає ніякого відношення) не міг злізти з дерева, а дощ(певно) його теж не приваблював. От я і вирішила прикинутись "рятувальником Малібу" і врятувати малого від лихої долі. Воно протянуло до мене свої лапеняти і я вже змушена була забрати його з собою.
На крики Малої про те навіщо я притащила кота (який в принципі виявився котихою) я не звертала уваги. Ну кіт нам і віддячив-напісяв Олі прямо на покривало. Але як Мала каже "знаю я таких котів, вони вєчьно пісяють". Не прошло і півгодини як котеня освоїлось і навіть присмакувалось до мого томатного соку (пило прямо з кружки), от і прийняли її до нашого "бабського царства". Троє валялись на ліжку і ніхто не міг змусити нас встати...здавалось би) Але шлунок довго чекати не міг...тому ми вирішили поїхати до мене поснідати. Тож..ми на шляху до смакоти, мокрі, втомлені, але щасливі. А вам - гарного дня, попри таку негарну погоду. хохо

Маленький сонячний зайчик бігав по кімнаті увесь ранок. Він не набридав, не привертав до себе особливої уваги, а просто грався. Він стрибав по стінах і мимовільно викликав щиру посмішку в усіх оточуючих. Та найбільше зайчик подобався дівчинці, яка напевне була його сестричкою, бо сама така ж яскрава і тепла, як і він. Та юна весняночка постійно намагалася впіймати його, обійняти або хоча би просто доторкнутись. Зайчик, звичайно, не давався, пустував і швиденько втікав, але ій це ще більше подобалось...

Стежачи за такою картиною, не можна не посміхатись. Та все ж сум перемагав мене.

Цей зайчик...можливо, шматочок моєї душі, який я втратила вкотре розбиваючись в печалі? Мабуть, це моя радість і щастя, яке захотіло повередувати і погратись зі мною у хованки...І як тепер повернути його? Я не знаю...

Дзвінкий будильник розривався від бажання перервати мій сон. Перші сонячні промені бігали зайчиками по обличчю, а тепла ковдра міцно тримала мене в своїх обіймах. "Я їду додому". Ця думка не покидала мене ще з вчорашнього вечора. Сьогодні моя нестримна мрія здійсниться.

Мене очікувала довга дорога. Восьмигодинне трясіння в автобусі, напевне, добре мене взбадьорило, бо думок напротязі усього шляху - хоч відбавляй...

Весенним утром я проснусь,

И вновь пойму что ты не рядом.

Ты скажешь: "Больше не вернусь".

Да, знаю, я тебе ненада.

И сново нежные слова

Твои я ночью вспоминаю.

Я все же здесь, я жду тебя,

И с пылкой болью понимаю,

Что буду вечно помнить дни,

Когда весна для нас играла.

Там где-то были только мы,

Но это все тебе ненада...

"Тебя я вечно буду ждать"

-слова безумства, безрассудка.

Я буду просто умирать,

Меня убьет любови чувство.

И вот я сново напишу

Незабываемые строки.

Ты знаешь, я тебя люблю...

Но почему-то, одиноко.(с)Nataly

Після постійних розчарувань це вже не буде дивним...

Доброго ранку, моє ніжне котеня. Пильно вдивляюся в твої милі оченята, цілую носик та лагідно тулюся до твоєї щоки. Сьогодні на сніданок - кохання. 

...Думаючи про тебе.(с)Nataly

Час лікує все... Я намагаюсь забути образи, намагаюсь перестати відчувати усю біль, яку нанесло мені життя, яку подарував мені ти... І здається, що коли уже все в минулому, то ти навмисне приходиш мені у снах, даєш краплю надії на краще і знову втікаєш. Я уже звикла відчувати себе покинутою. Уже звикла бути одною. То ж для чого тобі досі мучити моє полатане серце і випивати з нього останні краплі бажання жити? І інколи, коли я вважаю, що усім кортить зробити мене нещасною, я розумію, що насправді ж я абсолютно байдужа усім. І тепер кожен день весни для мене є лише годинами відчаю...хоча лише одна річ вносить секунди щастя в цю сіру безодню - тепер лише ніжне сонце може подарувати мені тепло. Все інше, здається, немає сенсу. Не маєш сенсу і ти. То ж досить картати мене у снах, залиш назавжди, іди.С.Д.(с)Nataly

Перші дні весни. Ностальгія. Сум. Депресія. Де обіцяне тепло? Будь-чиє...

Як воно - закохатись у безсердечного? Щодня бачити його...і наяву, і увві сні...бачити і знати, що у будь-якому разі ВІН використає тебе, коли ти так солодко і віддано будеш дивитися йому у вічі... Ця людина візьме від тебе усе... Та тільки любові у відповідь, мабуть, можна не чекати...
Він буде тебе лагідно обіймати, торкатись кінчиками своїх пальців твоїх губ, а потім пристрасно цілувати тебе...пристрасно та ніжно. Так, що ти будеш просто завмирати на місці, не в змозі бачити, чути, дихати... Опіум розтікатиметься по твоєму тілі... Дурман полонитиме твою душу. А ВІН буде жалити тебе своїми поцілунками, поглядами та шепотінням... лише для того, щоб ти віддалась йому щоразу, коли він цього захоче. Бо ж ВІН безсердечний.
Готуючись до зустрічі з ним, ти робитимеш усе, щоб бути найкращою, найкрасивішою, найбажаннішою...а він буде поїдати поглядом інших дівчат, шукати жертву, гратися з людськими життями... Щоразу, коли ти робитимеш найкращий макіяж, він буде скаржитись на твої синці під очима... а ти будеш брехати йому, що це все від нічного навчання... Хоча насправді ти просто прокидаєшся щоночі у солодкому тремтінні, кусаєш собі губи до крові, кричиш у подушку, а потім знову сильно-сильно закриваєш очі, лише для того щоб додивитися свій сон...у якому ЙОГО участь - беззаперечна.
То як воно - закохатись у безсердечного?! - Я знаю. Паскудно.Т.Д. (с) Nataly

Навіщо нам безглузді ці слова,

коли те серце повне істерії...

Здається, ніби пухне голова

Від того, що любов уже не гріє.

Навіщо набридати кожен день

Безглуздими мобільними дзвінками.

Твоє кохання, як засохший пень,

Який дрімає довгими роками.

Навіщо тобі мучити мене

своєю безкорисною любов"ю,

А серце кровоточить і пече

Воно ж бо на одинці з самотою.

Здається, що усі оці рядки

позбавлені і смислу, й розуміння,

Та наче тонкі радощів прядки

вони мені дарують вічне тління...

Давай забудемо усі слова

і просто будемо кохати.

Бо вся брехня солодка і правда вся гірка

Не дасть мені в любові утопати.(с)Nataly

Інколи здається, що я досконало розумію життя. Розумію людей, які мене оточують, чітко відчуваю їхні емоції та навіть цілком впевнено можу давати їм настанови та поради. Здається, що я знаю все, і навіть знаю те, що нічого не знаю. Проте, ця впевненність швидко обривається, і десь глибоко в душі я відчуваю цілковите падіння своєї особистості. Не можу передати словами як боляче, коли ти в  чомусь помиляєшся. Та найболючіше - це помилятися у собі. Порівняю тільки це відчуття з каменепадом...коли лише невеликий поштовх руйнує усе надбане.

Я відчайдушно мрію стати ідеалом, хоча абсолютно впевнена, що таких не існує.(с)Nataly 

Ну ось нарешті настало довгоочікуване нове життя. Пообіцяйте мені, що 2012 принесе масу нових подій, радощів та перемог! Хоча... я й сама абсолютно у цьому впевнена. 

Надіюсь, що усі ви зустріли новий рік "на повну". Бо ж у мене це було одне із найкращих новорічних свят за останні роки (хоч і на них я теж не жаліюсь=). Дякую усім, хто приймав участь))

А особливо дякую своїй малечі - людям, які є одними з найдорожчих і найулюбленіших у моєму житті. 

Ще перші хвилини нового 2012 принесли мені величезну купу щастя...телефонні дзвінки, поздоровлення, смс і салюти... Шкодую, напевне, лише про те,  що в той момент біля мене не було однієї людинки, дуже хорошої, незважаючи ні на що...(Та на жаль уже і не буде)

А ще трішечки шкода, що Лавренко відсижувала ці моменти вдома, але ми усе наздогнали...Правда, мала? Ну дуууже весело було нам всім завалитися до тебе додому, співати пісні, пити коньяк і не закушувати)ахах. А, і Дракоші привіт) От так і почалася друга частина нашого скаженого нового року) Продовження було не гіршим: поїздки по місту, шоковані таксисти, крики біля ялинки) А ще дуже смішно було, коли мене пригощали з виделки розміром в півтора метра ахах, Віталік Галава і чиїсь падіння на сходах другого поверху) Решту подій історія замовчує..) Проте ранок був також досить приємним. Признаюсь чесно: вилізати з тепленьких обійм зовсім не хотілося. Але тссс...)

Отож, мої хороші, я глибоко надіюсь, що ваш новий рік приніс вам також безліч приємних моментів, класних друзяк та солодких поцілуночків)З Новим роком!!!