Маленький сонячний зайчик бігав по кімнаті увесь ранок. Він не набридав, не привертав до себе особливої уваги, а просто грався. Він стрибав по стінах і мимовільно викликав щиру посмішку в усіх оточуючих. Та найбільше зайчик подобався дівчинці, яка напевне була його сестричкою, бо сама така ж яскрава і тепла, як і він. Та юна весняночка постійно намагалася впіймати його, обійняти або хоча би просто доторкнутись. Зайчик, звичайно, не давався, пустував і швиденько втікав, але ій це ще більше подобалось...
Стежачи за такою картиною, не можна не посміхатись. Та все ж сум перемагав мене.
Цей зайчик...можливо, шматочок моєї душі, який я втратила вкотре розбиваючись в печалі? Мабуть, це моя радість і щастя, яке захотіло повередувати і погратись зі мною у хованки...І як тепер повернути його? Я не знаю...
Комментариев нет:
Отправить комментарий